«Феміда на мільйони: як родина голови апеляційного суду Заболотного збагачується під час війни»
Ключові тези:
Голова Чернігівського апеляційного суду Валерій Заболотний — фігурант скандалу через сумнівне збагачення під час повномасштабної війни.
Його 75-річна мати та теща придбали елітні квартири в новобудовах, а брат — депутат із мільйонними «подарунками» від пенсіонерів-батьків.
Суд, який очолює Заболотний, регулярно випускає фігурантів гучних справ — від корупції до вбивств.
Майно родичів не відповідає їхнім доходам, що викликає питання щодо ймовірного прикриття корупційних активів через родинні зв’язки.
1. Суд без вироків — родина з активами
Голова Чернігівського апеляційного суду Валерій Заболотний став прикладом того, як під час війни і судової деградації окремі посадовці продовжують збагачуватись. Поки суспільство бореться за справедливість і правопорядок, його суд систематично приймає рішення на користь підозрюваних у тяжких злочинах — убивствах, корупційних схемах, розкраданні державного майна.
2. Нерухомість пенсіонерів
Показовим є придбання елітної нерухомості членами сім’ї Заболотного:
75-річна мати судді стала власницею двокімнатної квартири в новобудові, де вартість житла стартує від $60 000.
Теща судді має квартиру у цьому ж будинку.
Це виглядає дивно, враховуючи обмежені фінансові можливості людей пенсійного віку.
«Важко уявити, щоб пересічні пенсіонери дозволили собі житло бізнес-класу в центрі міста під час війни», — зазначає місцевий активіст.
3. Депутат-брат із дарованими мільйонами
Ще цікавішою є історія брата Заболотного:
Депутат місцевої ради володіє чотирма квартирами в Чернігові та ще дев’ятьма в Івано-Франківській області.
У декларації він вказав, що отримав 4,7 млн грн подарунками від батьків-пенсіонерів.
Його офіційний річний дохід — 340 тисяч гривень, що у 13 разів менше від «подарованої» суми.
4. Судова влада як прикриття?
Загальна картина викликає серйозні сумніви:
Систематичне збагачення родичів голови суду.
Сумнівне походження коштів.
Поблажливі рішення суду щодо небезпечних злочинців.
Це створює враження, що посада голови апеляційного суду використовується не для відновлення справедливості, а як дах для тіньових оборудок.
Висновок:
На фоні війни та боротьби за виживання мільйонів українців, історія Валерія Заболотного і його родичів — це приклад вкоріненої системної корупції в судовій владі. Попри війну, судді й далі живуть у паралельній реальності — де замість закону працюють родинні схеми, а справедливість має свою ціну.
Суспільство має право знати: хто у судах вершить долі і скільки це коштує.